Як це – сучасно викладати іноземні мови

Згідно з освітньою реформою, однією з ключових компетентностей є володіння іноземною мовою. Це є важливим для всіх – і для математиків, і для хіміків, і для філологів (маю на увазі профіль). Тобто іноземна мова є не основним об’єктом вивчення, натомість незамінним засобом комунікації.

У разі, якщо, скажімо хімік, не знає іноземної мови, він не зможе прочитати безліч іноземних публікацій, спілкуватись із колегами з інших країн – а отже, буде ізольований, що неприпустимо для його професійного розвитку. Саме тому це так важливо – підтримувати рівень викладання іноземних мов у навчальних закладах на належному рівні.

Сучасна дидактика, як наука, що вивчає методи викладання, не стоїть на місці, вона постійно рухається вперед, особливо, якщо цьому сприяють провідні університети світу. І, безперечно, з доступом до інтернету вчителі/-ки іноземних мов мають безліч ресурсів для підвищення і осучаснення (апдейту) своєї кваліфікації.

Трохи з історії методики викладання іноземних мов. Потреба в навчанні мовам виникла надзвичайно давно – ще у Стародавніх Греції, Римі та Єгипті. Дуже тривалий час основним методом був так званий “натуральний” – в його основі звуконаслідування, імітація. Згодом (18-19 століття) розвинувся добре відомий радянським викладачам граматико-перекладний метод – в основі навчання був переклад текстів та вивчення граматичних структур.

Можемо припустити, чому відбулося саме так: протягом довгого часу в навчальних закладах вивчали латину – мертву мову, яку можна було вивчити саме за допомогою перекладання текстів, адже носіїв мови не було вже в середні віки.

Надалі розвинулися прямі, усні, аудіо-лінгвальні та аудіо-візуальні методи (лексика вводиться різними шляхами – через говоріння, слухання, відео, до чого часто додається вивчення граматики у вигляді моделей). У цих методах основною метою було навчити усного мовлення, а вже потім, на основі сформованої усної мови, навчали письма ти читання. В основі більшості цих методів лежало заучування – лексики, граматики чи синтаксису.

Порівняно нещодавно з’явився комунікативний метод, де головним є моделювання реального, життєвого спілкування. Тож, сьогодні ситуація інша: є безліч ресурсів із натуральною мовою – так багато, що ми іноді навіть губимося в діалектах, акцентах, наріччях, говірках та інших різновидах живої іноземної мови.

Розвиток методів навчання надзвичайно тісно пов’язаний з розвитком науки про мову – лінгвістики. Колись вчені вважали, що процес вивчення другої мови повністю збігається із засвоєнням першої (так виникли прямі методи) – проте це не так. Сьогодні вчені не можуть сказати точно, як засвоюється перша чи друга мови, – знають тільки, що ці процеси різняться. І є кілька потужних наукових шкіл, які відрізняються за своїм розумінням мови, а отже – і навчанням.

Перша – генеративна лінгвістика, яка намагається виокремити універсальну структуру мови; ця наука скоріше не описує мову, а моделює її; також, генеративна лінгвістика первинним розглядає синтаксис, а фонологію – вторинною (цю наукову школу очолює Ноамом Чомський). Когнітивна лінгвістика, що досліджує мову з точки зору пізнавальної діяльності людини. В останні роки розвинулася когнітивна наука, яка об’єднує психологію, філософію, лінгвістику, антропологію, нейронауку та штучний інтелект.

Тож сучасні вчителі/-ки іноземних мов мають розуміти всю відповідальність, що покладена на них – не використовувати граматико-перекладний метод, однією з переваг якого науковці виділяють можливість використання малокваліфікованими викладачами, а синтезувати різні методи, шукати нові можливості підвищити ефективність навчання кожної дитини. Педагогу необхідно поєднувати все – компетенції, компетентності, наскрізні лінії, антидискримінаційний підхід та сучасні методики.